§ 1. Пунктуація. Розділові знаки в кінці речення
Пунктуація (від лат. punctum — крапка) — це розділ мовознавства, що вивчає систему розділових знаків та правила їх уживання, атакож самі розділові знаки, які служать для членування письмового
т ексту та його графічної організації.
Наша пунктуація як система розділових знаків в основних своїх виявах склалася до ХVІІІ століття. У давньоукраїнських пам’ятках розділові знаки (а їх було мало: крапка, три крапки, розміщені у ви-
гляді трикутника; чотири крапки, розміщені у вигляді ромба) смислової функції не мали, а ставилися відповідно до потреби того, хто писав, з метою «відпочити».
Розвиток пунктуації пов’язують з виникненням книгодрукування, і «винайшли» її працівники друкарні. У їхнє завдання входило подавати друкований текст так, щоб читач легко сприймав прочитане. Тому дрeкований текст треба було членувати на окремі частини. Виникнувши з практичної необхідності, пунктуація стала розвиватися, удосконалюватися, брати на себе роль виразника точнішої й глибшої передачі змісту написаного.
Розділові знаки — це знаки, що використовуються для відображення синтаксичної структури української мови на письмі. До розділових знаків відносять: крапку — (.), кому — (,), двокрапку — (:), тире —(—), крапку з комою — (;), кому — тире — (, –), три крапки — (…), знак питання — (?), знак оклику — (!), дужки круглі — (), дужки квадратні — [], лапки — («»). До пунктуації належить також абзац.
Основне призначення розділових знаків — полегшити тому, хто читає, розуміння писемної мови. Тому, хто пише, розділові знаки допомагають чітко та ясно викладати думки на папері.
Сучасна українська пунктуація ґрунтується на трьох основних принципах: граматичному, смисловому та інтонаційному. Провідним принципом, що регулює правила обов’язкового вживання розділових
знаків, є формально-граматичний. Змістовий та інтонаційний принципи є додатковими.
Розділові знаки, що ставляться на основі граматичного принципу, є показником синтаксичного, структурного членування тексту. Це правила вживання крапки в кінці речення, коми між частинами складного речення, уживання розділових знаків, що виділяють звертання, вигуки, вставні та вставлені конструкції, відокремлені, уточнювальні й однорідні члени речення. Такі розділові знаки є обов’язковими, томущо вони зумовлені граматичною структурою речення.
Смисловий принцип передбачає врахування контекстуального значення окремих елементів речення й смислових відношень між цими елементами в структурі речення. Цим принципом зумовлені постановка трьох крапок у середині чи в кінці речення, що свідчить про схвильованість мовця, незакінченість висловлених ним думок, про особливу експресію висловлення; невживання коми між частинами складносурядного речення перед неповторюваним сполучником і за наявності спільного другорядного члена; розрізнення омонімічних вставних слів та членів речення з відповідною пунктуацією; невідокремлення дієприслівникового звороту, тісно за змістом пов’язаного з дієсловом-присудком та інші.
На основі інтонації ставляться знак питання, знак оклику, іноді
тире, три крапки тощо.
У сучасній пунктуації всі три принципи виявляються в єдності, але часто більша увага акцентується то на одному, то на іншому принципі.
Розділові знаки бувають віддільні та видільні (відокремлювальні). Перші служать для розмежування попереднього й наступного речень, частин у складному реченні та однорідних членів речення. До них відносяться крапка, знак питання, знак оклику, три крапки, двокрапка, крапка з комою, абзац. Віддільні розділові знаки можуть бути одиничними та повторюваними (кома й крапка з комою).
Видільні розділові знаки вживаються для позначення меж таких синтаксичних конструкцій, які вставляються в речення з метою доповнення, пояснення, розкриття змісту одного чи кількох членів речення або й речення в цілому, тобто ними виділяють звертання, вставні, вставлені компоненти, відокремлені члени речення, пряму мову. До них належать парні розділові знаки: подвійна кома, подвійне тире, дужки, лапки.
За розділовими знаками закріплені певні функції:
1. Одинична кома ставиться між однорідними членами речення, між частинами складного речення: Проміння слів твоїх стоцвітними огнями, Стожарами мені горить у далині (М. Зеров). Де є одинична кома, завжди робиться пауза, але там, де є пауза, не завжди ставиться кома.

2. Парними комами виділяються з обох боків відокремлення, підрядні частини речень, конструкції, граматично не пов’язані із членами речення, тобто звертання, вигуки, вставні та вставлені компоненти: Колисковий спів Веде до тих країв, Де біліє рідна хата, До могил моїх дідів (Давид Дума). Вечірня тиша край села, лунку провівши електричку, у душу голос твій внесла і засвітила, наче
свічку (В. Тимченко). Проте якщо така частина вживається на початку чи в кінці речення, тоді ставиться лише одна кома — після виділюваної частини або перед нею: Росинок перших голуба трава хова в долоньки несміливі зблиски, І солодко так тиша опада, як мати припадає до колиски (В. Підпалий). Виділена парними комами частина вимовляється, як правило, дещо іншим тоном чи трохи швидше, порівняно з усім реченням. Але паузи на місці парних ком чуються не завжди.
3. Крапка з комою ставиться там, де й одинична кома, якщо розділювані нею частини речення далекі за змістом, дуже поширені, мають у своєму складі інші розділові знаки. Пауза в такому місці приблизно у два рази довша, ніж тоді, коли ставиться кома: Велика-бо користь від навчання книжного: книги — мов ріки, які напоюють собою весь світ; це джерело мудрості, в книгах бездонна глибина; ними ми втішаємося в печалі, вони — узда для тіла і душі («Повість минулих літ»).
4. Одиничне тире ставиться там, де й одинична кома (між однорідними членами речення, між частинами складного речення), і там, де коми ставити не можна (на місці пропущених членів, для ін-
тонаційного виділення слів). Тире — знак дуже вагомий за значенням, указує на різні пропуски, умову, час, порівняння, наслідок, різку зміну подій, динаміку мовлення, різкість тощо: Кров одмиває вимушену зраду, невимушена зрада — пляма вічна (Д. Павличко). Перед тире інтонація поступово підвищується, на місці тире — вичікувальна пауза, далі тон поступово спадає.
5. Парними тире, як і парними комами, виділяються з обох боків прикладки, вставлені конструкції, відокремлення тощо. Частина,виділена з обох боків тире, вимовляється підвищеним тоном: Але
українського генія, генія як генія, котрого реально знає світ — як Данте, Шекспіра, Байрона — нашого маяка у всесвітньому морі, по якому впізнавали б наші береги — і досі нема, а вже й кінець ХХ століття (Л. Костенко).
6. Двокрапка попереджує про наступне пояснення, доповнення, уточнення. Перед двокрапкою тон помітно підвищується, логічним наголосом виділяється те слово чи словосполучення (у складному реченні — найчастіше присудок), для якого в другій частині висловлюється причина або дається пояснення, обґрунтування, на місці двокрапки робиться вичікувальна пауза, а далі речення вимовляється звичайним тоном: Ти давню праосінь нагадуєш мені: Широколанний степ, бліді свічада ставу, берегових грабів грезет і злотоглави, Повітря з синього і золотого скла І благодатний
дар останнього тепла… (М. Зеров).
7. У дужки беруться додаткові повідомлення — вставлені конструкції, ремарки, доповнення, вказівки на джерело висловлювання.
Частина речення, виділена дужками, вимовляється пониженим тоном у пришвидшеному темпі: І я молю святу Покрову, щоб від ненависті і крові (хоча б) змогла нас вберегти… (Н. Фурса).
8. Три крапки в середині речення можуть передавати недомовленість, переривчатість, схвильованість мовлення, багатозначність висловлення, указувати на підтекст або на паузу перед важливим
чи несподіваним повідомленням: А ми йдемо… по смерті до живих (Б. Олійник).
9. Лапки — це функціонально однозначний знак. Ним виділяються цитати, чуже мовлення, різні власні назви, слова, ужиті в іронічному або незвичному значенні. Такі слова, узяті в лапки, ви-
мовляються з особливою, підкресленою інтонацією. У диктанті можливе додаткове пояснення: автор важливе чи незвичне слово, крім інтонації, виділяє графічними пунктуаційними засобами: В
умовах заблокованої культури геній робить часом незрозуміле для свого народу, якщо його, так би мовити, «вектор психологічної інерції» на той час не збігається з магістральним напрямком великого духу (За Л. Костенко).
10. Якщо збігається разом кілька розділових знаків, то ставиться звичайно один із них: крапка, двокрапка, три крапки, крапка з комою, знак питання, знак оклику. Ніякі розділові знаки не ставляться пе-
ред першою дужкою.
11. Проте зберігаються такі розділові знаки:
а) кома й тире;
б) друга дужка й будь-який знак після неї.
У художніх творах та публіцистиці можуть використовуватися так звані факультативні розділові знаки, які протиставляються кодифікованим, або обов’язковим, знакам. Факультативні — це в основному авторські знаки, зумовлені контекстом. Такі знаки можуть суперечити загальноприйнятим нормам, але не сприяють розхитуванню пунктуаційної системи. Можна твердити також про схильність окремих авторів до певних стильових прийомів, побудованих за допомогою тих чи інших розділових знаків, наприклад, у поезії І. Драча багато тире, у Є. Гуцала,
крім частого використання тире, уживається нерідко крапка з комою. Такі знаки передають емоційний лад мовлення, який відповідає певній індивідуальності. Їхня функція — створення експресивності, динамічності викладу або, навпаки, плавності, ліричності тощо. Часто їх призначення — додаткове стилістичне забарвлення. Коли ж від надмірності авторських розділових знаків втрачається соціальна значимість пунктуації, то це призводить до пунктуаційної безграмотності.
Розділові знаки кінця речення членують текст на окремі речення.
До їх складу входять крапка, три крапки, знак питання, знак оклику: Це ж «Intermezzo»! Що той грім і туча? П’єш трунок цей — і серце знову юне. І арфа долами дзвенить співуча, і вітерець перебирає струни… (Д. Білоус).
Домінантною є крапка, інші знаки мають додаткове значення.
Крапка ставиться:
1. У кінці розповідного чи спонукального речення, якщо воно вимовляється без окличної інтонації: Не можна затуляти сучасним життям життя тисячоліть (М. Семенко). Переведіть мене через майдан (В. Коротич).
2. У кінці пов’язаних між собою частин розповідного тексту, коли автор хоче навмисно подати їх інтонаційно відокремленими одна від одної: Віктор мовчав. З тонким, різко окресленим обличчям,
дивився холодно, спокійно (М.Івченко).
3. У кінці рубрик переліку, коли кожна з них становить окреме речення (див.: § 19. Уживання великої букви).
4. Як знак скорочення, незакінченості слова на письмі: п. (пан), гр. (громадянин) 
Крапка не ставиться:
1. В абревіатурах між складовими частинами: МАУП, дот, ВНЗ, МБА, МАГАТЕ, КНУ.
2. У скороченнях назв метричних мір: кг (кілограм), т (тонна), м (метр), дм (дециметр), г (грам) тощо.
3. У кінці заголовків, на вивісках і штампах: Рідна мова; кафедра української мови; Інститут української мови Національної академії наук України.
Знак питання ставиться:
1. У кінці питального речення: Яка потреба поспішати з відповіддю? (Ю. Збанацький). Яринко, що у ярім вінку, а хто на білому конику? (І. Калинець).
Примітка 1. Підвищена проти звичайної питальна інтонація передається двома або трьома знаками питання: Хлопчина, підліток, що од горшка два вершка, а резонувати сміє?? (А. Кримський). Де ж слава ваша?? На словах! (Т. Шевченко).
Примітка 2. У питальних реченнях з однорідними членами знак питання може ставитися після кожного однорідного члена з метою розчленування питання: Далі старий до парубка: як? що? чи все гаразд? який заробіток? (Марко Вовчок). — Треба бакшиш [хабар] готувати та визволяти Остапа, а де грошей взяти? де? кажіть! (М. Коцюбинський).
Примітка 3. Знак питання звичайно не ставиться в кінці складнопідрядного речення з непрямим питанням (хоч інтонація в таких випадках часто мало відрізняється від інтонації питальних речень):
Федір думає, що його Христі сказати (Панас Мирний). З внутрішнім тремтінням прислухається Дмитро, чи не обізветься хвилюючим здриганням держално топтухи, чи не стукне бистра щука в дубці немудрої снасті (М. Стельмах).
Коли ж головна частина питальна, тоді в кінці складнопідрядного речення з непрямим питанням знак питання ставиться: Вечір, жовтий
місяць схиляється над тобою, але чому ж він так низенько схиляється, що можна простягнути руку й помацати? (Є. Гуцало). Ви чули, як шумлять бори у вересневі вечори? (А. Малишко). Чи знав він, що з ним буде? (П. Гулак-Артемовський).
2. У дужках у середині цитати або після неї для виявлення сумніву або критичного ставлення до наведеного матеріалу: Нехай багато не розводяться вчорашні «марксисти» про велике значення колективізації (?), яка нібито врятувала (??) Україну від голоду (?!) (З газети).
Знак оклику ставиться:
1. У кінці окличного речення: Ми хочемо без воєн жити! (І. Нехода). Доле, хай що буде — буде, що було — мини! (В. Коротич). І ось —Стефаник і Куліш, Ось — Коцюбинський, Леся — квіти Степів страждальної землі, Народу самосійні діти! (Є. Маланюк).
Примітка 1. Знак оклику ставиться завжди в кінці речень, що мають у своєму складі слова як, який, що (то) за, скільки тощо (зі значенням експресії), але не є підрядними: Святий боже, яка красуня!
(О. Довженко).
Примітка 2. Підвищена проти звичайної оклична інтонація передається двома або трьома знаками оклику: З Європи до Азії, в грізному сяйві багнетів, Їх — двадцять мільйонів!!! — смертей своїх дату затерши, Встають (Б. Олійник). Чув я здалеку гомін: то праця! На безмежному! Полі!! Встає!!! (Л. Коваленко).
Примітка 3. У середині речення для інтонаційного виділення окремих слів (у таких випадках слова, що вживаються після знака оклику в середині речення, пишуться з малої букви):…Із-за ліска вискочили вершники з чорним прапором, розгорнулися, пропустивши наперед тачанки, «до зброї! по конях! кулемети! махновці!», а тачанки обходили з флангів… (Ю. Яновський). Із ран — нове життя заколоситься, що з нього світ весь буде подивлять, яка земля! яке зерно! росиця! — Ну як же не сіять? (П. Тичина).
2. Складна інтонація оклику–питання передається на письмі знаками ?! (частіше) або !? (рідше): Ти віриш в казку?! (Б. Олійник). Нащо ж ви їх повбивали, переможені?! (В. Коротич).
3. У дужках у середині цитати або після неї для вияву ставлення (обурення, здивування, іронії тощо) автора до наведеного ним матеріалу: Один із промовців закликав колег «вирощувати курей» (!!), другий — «думати про вічність» (З газети).
Три крапки ставляться:
1. На позначення перерваності або недокінченості мови: Піти, піти без цілі і мети… (Ю. Клен). Іду полями, полями, Поміж житами… (В. Поліщук).
Примітка. Крапки ставляться в середині речення при великій паузі, коли далі висловлюється щось несподіване: Повернувся сусід з протезами, А від діда привіз… медаль (Б. Олійник). І тільки зойк злетів. І… обірвавсь (Б. Олійник).
2. На позначення уривчастості мови від хвилювання, зворушення й узагалі сильних переживань: І ми вертаєм… у вічну казку… до матерів (Б. Олійник).
Примітка. У питальних й окличних реченнях у таких випадках ставиться знак питання або знак оклику та дві крапки вряд: Скільки нам тоді було років?.. Коли це було?.. Та чи й справді було?.. (Є. Гуцало). О Господи, прости нам цю ганьбу!.. (Л. Костенко).
3. На позначення пропуску в цитаті, а також коли цитата береться із середини речення або коли цитоване речення наводиться не до кінця: Кант пише: «Геній… залежно від національності й того
ґрунту, на якому він виріс, має в собі різні першозадатки і розвиває їх в різний спосіб» (Л. Костенко).
— Що ставиться в кінці питального речення?
— Знак питання.
— Окличного?
— Знак оклику!
— А в кінці розповідного?
— Знак розповіді…
— Погано, Сердюк. Ану придумай мені розповідне, питальне й
окличне речення.
— Учитель захворів. — Це правда? — Ура!